ЛЕГЕНІ ПЛАНЕТИ. БЕРЕЗА

Берези — одні з перших дерев, а іноді й перші, що вдягають зелене вбрання. Тому й місяць, який починав рік, у давнину називали березіль. Українська мова зберегла давню назву. Вслухайтеся: місяць берези — березень.

У давні часи жив у далеких північних лісах серед порожистих річок та озер мудрий і славний Вайнемейнен. Про його пригоди та легендарні подвиги розповідає карело-фінський епос «Калевала». Якось Вайнемейнен знайшов на березі моря ячмінні зерна, сховав їх і вирішив посіяти хліб на галявині. Але як сіяти, коли ліс не зрубано, поле не розчищено? І заходився він вирубувати дерева. Довго працював він, стинав сосни та ялини гострою сокирою. Усі зрубав, а березу залишив. Саме березу!

      Здавна це дерево шанують люди. Білокора красуня! У якого дерева ще є такий чистий і світлий стовбур? За будь-якої погоди, у будь-який час, незалежно від пори року здалека помітиш її, впізнаєш, із жодним іншим деревом не сплутаєш.

    З давніх-давен береза стала символом чистоти, невинності та ніжності, символом нашої Батьківщини. Вона оспівана в піснях, прославлена в живопису.Березові ліси трапляються від межі лісу з тундрою до південної степової зони. 

Береза — одна з найбільш поширених лісових порід. В Україні на березові гаї та посадки припадає майже 6 % державного лісового фонду. Ці рослини належать до родини Березові.

На території України поширено чотири види: береза бородавчаста, береза пухнаста, береза низька та береза дніпровська.

Багато цікавого можна розповісти про березу. Ось, наприклад, березова кора, або берест. З давніх часів люди робили з нього посуд й кошики, гаманці, легке взуття. Багато років тому археологи під керівництвом професора А. В. Арциховського, досліджуючи культурні шари стародавнього Новгорода, серед черепків і залишків одягу знайшли кілька шматочків бересту. І не було б у цьому нічого дивного, якби не виявили на них письмена. Спочатку знайшли 40 таких берестяних грамот, а тепер уже відомо понад 600.

Тепер берест найчастіше використовують для одержання березового дьогтю. Зрізають його рано навесні, коли починається сокорух. Роблять це спеціальним ножем, щоби не пошкодити деревину. У цю пору берест добре відокремлюється від лубу, а «ранка» затягується тонкою плівкою, яка забезпечує дереву нормальне існування. Збирають берест також зі зрубаних дерев. Після цього сухою перегонкою дістають березовий дьоготь. Ця масляниста, чорна, з гострим запахом рідина йде на обробку шкіри — чорної юхти для чобіт. Дьоготь убезпечує шкіру від псування. Очищений дьоготь використовують у парфумерії, медицині, ветеринарії. Березова ефірна олія, яку одержують із дьогтю, є глистогінним засобом. Дьоготь може бути й замінником паливних і мастильних матеріалів.
 

   Дуже корисний і березовий сік. Він містить цукор, вітаміни, яблучну кислоту. З нього роблять прохолодний напій. Та коли мова пішла про березовий сік, то зауважимо, що його можна брати лише на ділянках, призначених для вирубування. Отвір у стовбурі потім треба заліпити воском, фарбою або глиною, бо у відкриті рани може потрапити інфекція.

Про красу берези вже багато сказано. Біла красуня прикрашає алеї, вулиці, парки. Береза — одна з найважливіших порід під час створення лісомеліоративних насаджень: її висаджують на піщаному ґрунті, де вона разом із сосною започатковує майбутні ліси.

Особливо шанують березу слов’янські народи. Коли 1982 року в Іспанії проходив чемпіонат світу з футболу, кожна команда висаджувала в Парку Дружби своє дерево. З того часу шелестить листям на іспанській землі наша струнка світлокора красуня.

Хто бував у Хотині, той бачив на Печальній Горі три молоді берізки. Світлі й зелені навесні та влітку, зажурливі восени й зовсім білі взимку стоять вони в почесній варті на місці великої трагедії. А там, де має бути четверта, — Вічний вогонь.

Джерела:

 1.   Соколенко Є. М. Сквери й парки — легені планети. Матеріали до конкурсу // Журнал «Біологія». –  № 22-24 (358-360). –2012.