У рідному
краї і серце співає...
І кожна травинка, і кожна билинка
Вигадують мрії на теплих вітрах.
Під вікнами мальви, в саду материнка
Оспівані щедро в піснях.
Початок застосування
лікарських рослин в Україні сягає сивої давнини. З покоління в покоління люди
передавали знання про цілющі властивості рослин, їх використання і заготівлю.
Українці здавна були добрими травниками. Майже в кожному селі хтось із
травників займався лікуванням травами.
І сьогодні знавці намагаються використовувати цілющі властивості
матінки-природи. Кожному з нас потрібно вивчати й оберігати її багатство, а
лікувальні властивості рослин, що ростуть довкола, варто вивчати й передавати з
покоління в покоління.
Є рослини, які народ особливо шанує
й вони є обов’язковими біля кожної хати. Це м’ята, ромашка лікарська, любисток,
нагідки, мальви, калина, барвінок. Саме з рослин, що ростуть коло отчого
порогу, ми й почнемо: ромашка, любисток, калина.
Ромашка лікарська, або рум’янок. Вона росте біля хати, на луках, у полі, узліссі. Суцвіття — кошик. Ложе
кошика випукле, всередині порожнисте. По краях квітки білі язичкові, посередині
— жовті трубчасті. Під кінець цвітіння язичкові квітки загинаються донизу. Ромашка лікарська містить ефірну олію, яка має
протизапальну дію. Збирають кошички ромашки під час цвітіння. Відвар використовують як засіб від застуди,
кашлю, для полоскання горла, промивання ран. Сухі квіти запарюють окропом,
настоюють протягом 15 хвилин і п’ють із медом або цукром на ніч, щоби міцно та
спокійно спати.
Дуже популярною лікарською
рослиною в нашій місцевості є любисток. Ця
рослина оспівана в чудових народних піснях як калина й верба, явір і береза.
Любисток — багаторічна трав’яниста рослина заввишки до 2 метрів, листки
блискучі, розсічені, стебло кругле, трубчасте, голе, вгорі гіллясте. Квітки
дрібні, світло-жовті, зібрані на кінцях стебла й гілок у круглі зонтики, біля
основи оточені багатолистими обгортками. Плоди — довгастоовальні двосім’янки.
Цвіте рослина в червні-липні.
З лікувальною метою використовують корінь, стебло з листками й насіння. У вигляді водного настою корінь уживають у разі
захворювання нирок, сечового міхура, шлунково-кишкового тракту, недокрів’я.
Проте слід пам’ятати, що у великих дозах ці препарати можуть подразнювати
нирки.
Відваром кореня любистку миють волосся для поліпшення його росту. Листки, трохи пом’явши, прикладають до чола для
зменшення головного болю. У любистку купають маленьких дітей. Його листки використовують
у косметиці, а господині — як прянощі. Вся рослина має специфічний запах, що
нагадує запах селери.
Калина звичайна — кущ або невелике дерево заввишки до 5
метрів. Росте по лісах і чагарниках, майже біля кожної сільської оселі. Калина
— символ нашої держави, символ рідної землі, отчого краю, батькової хати.
«Без верби і калини нема
України» — стверджує приказка. В українській творчості калина символізує
мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю.
Калина — рослина з родини Жимолостеві, має листки трилопатеві, голі гілки.
Суцвіття негусте, віночки білі. Плоди овальні, яскраво-червоні, з однією
кісточкою. На смак ягоди й кора гіркі, терпкі. Кора має зеленувато-сірий колір.
З
лікувальною метою використовують кору та ягоди калини. Кору збирають із
молодих стовбурів і гілок у квітні-червні й сушать на свіжому повітрі або у
приміщені, що добре провітрюється.
Спиртовий екстракт кори калини та її відвар — добрі кровоспинні засоби. Цілющі властивості мають і плоди калини, які збирають після заморозків,
тобто тоді, коли вони набувають солодкого смаку. Ягоди калини вживають як потогінний і
послаблюючий засіб. Відвар ягід калини п’ють у разі виразкової хвороби
шлунка та дванадцятипалої кишки, а також у разі захворювань шкіри (фурункулів,
екземи та виразок). Варені ягоди калини вживають із медом у разі гострих
респіраторних захворювань, задишки, хвороб печінки.
Барвінок малий — трав’яниста вічнозелена рослина. Це
рослина з родини Барвінкові. Стебло стелиться по землі, гіллясте, завдовжки до
50–60 см. Листки еліптичні, на коротких черешках, блискучі, шкірясті,
вічнозелені. Квітки поодинокі, великі (1–2 см в діаметрі), голубі з
лійкоподібним віночком із п’яти зрощених пелюсток. Цвіте в травні.
З лікувальною метою використовують траву барвінку малого (стебла, листки,
квітки). Заготовляють рослину навесні й на початку літа під час її цвітіння та
після нього (у травні-червні), зрізуючи серпом або ножем. Сушать на горищі або
під накриттям за умови доброї вентиляції, розстеливши тонким шаром (3–5 см).
У народній медицині траву
барвінку застосовують у разі туберкульозу,
дизентерії, коліту. Відвар трави п’ють у разі авітамінозу та зубного болю.
Потовченою свіжою травою спиняють кровотечу, прикладаючи її до ран. У разі
гіпертонічної хвороби одну чайну ложку подрібнених листків барвінку варять в
одній склянці води протягом 20 хв. Відвар п’ють по одній столовій ложці три
рази на день.
М’ята перцева росте в садках, на городах. Розводять її і
як лікарську рослину. Це багаторічна трав’яниста рослина з родини Губоцвіті.
Стебло чотиригранне, гіллясте, покрите короткими темно-фіолетовими волосками.
Листки короткочерешкові, довгасті, зверху темно-зелені, знизу світло-зелені.
Квітки дрібні, блідо-фіолетові, зібрані в колосоподібне суцвіття. Цвіте в
червні-липні. Насіння майже не утворює, тому розмножується поділом кореневища,
стебел і навіть укоріненням листка. Для виготовлення ліків використовують
листки м’яти, м’ятну олію, ментол і препарати з них. Збирають листки під час
цвітіння рослини й після нього (червень-серпень). Сушать у приміщенні, що добре
провітрюється, на горищі, попередньо прив’яливши на сонці. Усі надземні частини
м’яти перцевої містять ефірну олію. Головною складовою частиною олії є ментол. Препарати м’яти перцевої мають спазмолітичні та
знеболювальні властивості, а також діють як активний антисептичний засіб. У
разі стенокардії, розладів функцій печінки, жовчних шляхів, травного каналу
широко застосовують ментол. У народній медицині м’яту перцеву використовують
для збудження й поліпшення травлення, зменшення нудоти, у разі болю в шлунку й
кишках, як заспокійливий засіб у разі нервового збудження. Свіжі листки рослини
прикладають до лоба в разі сильного головного болю.
Нагідки лікарські культивують скрізь. Вони невибагливі до
ґрунтів, але полюбляють освітлені місця. Це однорічна трав’яниста рослина з
родини Айстрові. Стебло прямостояче, заввишки 30–60 см, гіллясте до самої
основи, покрите залозистими волосками. Листки видовжені. Квітки золотаво-жовті
або оранжеві, на довгих ніжках, зібрані на верхівках стебел у великі
кишкоподібні суцвіття з плоскими квітколожами й зеленими обгортками. Крайові
квітки язичкові, всередині трубчасті, двостатеві, що продукують тільки пилок.
Плоди — сім’янки, розташовані у два-три ряди. Зовнішні — серповидні або
перснеподібної форми, великі; внутрішні — дрібніші, гачкуватої форми. Цвітуть
нагідки з липня до кінця вересня.
Використовують квіткові
кошики, які обривають біля основи квітконосної ніжки. Зібрану сировину сушать
на відкритому повітрі (у затінку) або в добре провітрюваному приміщенні за
посиленої вентиляції. Настій та відвар квіток нагідок діють як сечогінні та
потогінні засоби, їх застосовують у разі хвороб
сечового міхура (утворення каменів і піску), бронхіту, гастриту, виразкової
хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, запаморочення. Оскільки нагідки
лікарські виявляють виражений лікувальний ефект у разі запальних, застудних
захворювань ротової порожнини й горла, їх також використовують для лікування
ангін. Настій нагідок готують у співвідношенні 1:10 із сухих квіткових кошиків
і вживають по 1–2 ст. ложки 2–3 рази в день.
Спориш звичайний — поширена майже всюди рослина. Росте у
дворах, на стежках, при шляхах, біля жител, на полях. Однорічна трав’яниста
рослина з родини Гречкові. Стебло гіллясте, переважно лежаче. Листки дрібні,
еліптичні. Квітки дрібні, по краях рожеві або білуваті, зібрані пучками в
кутках листків. Цвіте спориш звичайний із травня до кінця осені.
З лікувальною метою використовують траву споришу звичайного, яку збирають у
період цвітіння рослини, коли стебла ще не встигли затвердіти. Сушать у
затінку, у приміщенні, що добре провітрюється. Спориш звичайний містить
смолисті речовини, віск, жири, органічні кислоти, каротин і аскорбінову
кислоту. У народній медицині використовують
препарати споришу звичайного як зміцнювальний, протизапальний та сечогінний
засіб у разі запалень внутрішніх органів: шлунка, печінки, нирок, сечового
міхура. З метою виведення з організму піску застосовують настій: на 2
склянки окропу беруть одну столову ложку споришу й настоюють 10 хв. Настій
п’ють теплим по 1–2 склянки на день. Подрібнену траву рослини прикладають до
ран і виразок як протизапальний та ранозагоювальний засіб.
Грицики звичайні — однорічна трав’яниста рослина з родини
Хрестоцвіті. Росте поблизу жител, на полях, біля шляхів. Стебло прямостояче,
15–40 см заввишки. Нижні листки зібрані в розетку, довгасті, з трикутними
гострими частинами, сидячі. Цвіте з травня до жовтня. Квітки білі, дрібні,
зібрані в суцвіття китицю. Плоди невеликі, трикутні.
З лікувальною метою використовують траву грициків. Її збирають під час
цвітіння, сушать на відкритому повітрі в затінку або приміщенні, що добре
провітрюється. У народній медицині користуються
настоями грициків у разі хвороб печінки, захворювань сечового міхура,
нирковокам’яної хвороби, гарячки. Як жовчогінний засіб готують настій 40–50
г трави грициків на 1 л окропу й настоюють 20–30 хв, проціджують. Уживають
теплим по 1/2 склянки три рази на день за одну годину перед їжею.
Звіробій звичайний люди називають «травою від 99 хвороб». І
справді: він входить до складу лікувальних зборів проти багатьох хвороб. Це
багаторічна трав’яниста рослина з відростаючими щороку стеблами. Стебла прямі,
заввишки 30–100 см, двогранні, вгорі розгалужені. Листки овальні або довгасті.
Квітки яскраво-жовті, з бурими цяточками, зібрані в щитоподібні суцвіття. Плід
— багатонасіннєва коробочка, що розкривається. Ця рослина росте повсюдно: в
лісових посадках, при польових дорогах, на схилах, сухих луках, у заростях.
Збирають під час цвітіння, зрізуючи верхні частини стебел із листками й
відгалуженнями. Сушать звіробій у затінку. Його
використовують у разі розладів шлунка й кишечнику, сечового міхура, захворювань
легенів, наривів, виразок, чиряків, висипів на тілі. Як без борошна не
спекти хліба, так без звіробою не можна лікувати багато хвороб людей.
Кожному, хто заготовляє
лікарські рослини, треба знати основні правила їх зберігання. Для приготування
ліків використовують різні частини рослини: квіти, коріння, листочки, плоди.
1-ше правило. Викопуючи коріння багаторічних лікарських рослин, обов’язково
залишають кілька рослин для їх подальшого розмноження.
2-ге правило. Якщо збирають квіти, частину їх залишають на стеблах рослин,
щоб вони могли дати насіння.
3-тє правило. Збирати листочки слід обережно, щоби не пошкодити стебло.
4-те правило. Переважно цвіт збирають на початку цвітіння; корені — восени;
насіння — коли достигне; кору — навесні, коли йде сік. Робити це краще в суху
погоду, як зійде роса, але не опівдні.
5-те правило. Сушити рослини слід під дахом, на горищах, але не на сонці.
6-те правило. Зберігати сухі лікарські рослини потрібно в паперових пакетах
або в торбинках із тканини.
Правила поведінки в
лісі:
- не ламайте дерева та кущі;
- не виривайте рослини з коренем;
- ходіть у лісі тільки стежками;
- не пошкоджуйте кору дерев;
- складайте букети тільки з рослин, вирощених у квітниках;
- не смітіть у лісі.
Джерела:
1.
Сторожук
Л. Ю. Цілюще зілля нашої місцевості // Журнал «Біологія. Позакласна робота». –
№ 12 (12). – 2014.
Немає коментарів:
Дописати коментар