ЛЕГЕНІ ПЛАНЕТИ. ВЕРБА

          Рід Верба численний. Ще Пліній Старший дві тисячі років тому описав вісім різних верб. А нині, стверджують учені, їх понад 500! І справа не тільки в тому, що за цей час ми дізналися багато нового, а ще й у тому, що різні види верб із надзвичайною легкістю рідняться між собою. Тільки в Україні можна знайти 30 видів верб і понад 200 гібридів і різновидів.

Народна медицина й досі використовує вербу. Настоянкою з подрібненої кори лікують застуду й лихоманку, знижують жар. Відваром і порошком із кори очищають та загоюють рани, нариви, опіки. З вербової кори в першій половині ХІХ століття було одержано саліцилову кислоту.

Нетривалий вік у верби — років двадцять, але за рік її насадження нарощують деревини більше, ніж дуб, ялина й навіть швидкоросла тополя. Якщо молоді пагони тополі чи дуба за сезон додають близько 10–20 сантиметрів, то вербові можуть підрости й на 2 метри. І це тільки один пагін. А разом приріст молодих гілок дерева може налічувати тисячі метрів. І розмножується верба легко, і розселяється легко, та й вимоги її досить скромні.

Верба стала в пригоді й гідробудівникам. У штучних морях-водосховищах хвилі розмивають береги, внаслідок чого ґрунт заболочується, гинуть сусідні лани, городи. Верби допомагають «приборкати» прибій, їх висаджують ще до заповнення моря. А коли вода добирається до насаджень і підмиває дерева, утворюється густа сітка дрібних плаваючих корінців. Вони, наче арматура залізобетону, захищають берег, приймаючи на себе удари хвиль. Так було зроблено на Дніпрі. Під час будівництва зрошувальних систем у Голодному степу вербами обсадили всі канали. Коріння переплело ґрунт, і вода перестала просочуватися на сусідні лани. Дерево замінило бетон.

Люблять вербу в народі за красу, за притаєну зажуру та гордий сум. І за велику користь, яку дає вона людям. Шанують і оспівують її в піснях та у віршах. Але й серед верб є найулюбленіші…

Коли Тараса Шевченка відправляли з Орської фортеці на заслання, по дорозі, біля пристані в місті Гур’єві, знайшов він гілочку верби. І мабуть, так затужило серце за рідною Україною, так нагадала вона йому далеку милу батьківщину, що не зміг покинути її, взяв із собою. Прибувши до місця заслання, посадив він ту маленьку лозину на непишному солдатському городі. Прийнялася гілочка, переборола місцеву спеку, пішла вгору й стала могутнім деревом. Уже друге століття стоїть «шевченківська верба», шанують і оберігають її мешканці міста Форт Шевченка.

Джерела:

1. Соколенко Є. М. Сквери й парки — легені планети. Матеріали до конкурсу // Журнал «Біологія». –  № 22-24 (358-360). –2012.